Архітектура та проект

Проектантом будівлі храму став відомий Львівський архітектор, професор кафедри інтер'єру Львівської Академії Мистецтв Мирон Вендзилович (1912-1992). На жаль, через раптову смерть автор не побачив завершення будівництва, воно було закінчене під керуванням його сина Олександра Вендзиловича. 
Архітектура храму Свв. Володимира і Ольги хоч і базується на традиційних формах храмової архітектури, але водночас є неординарною і новаторською. Відчувається бажання архітектора адаптувати форми церкви до середовища нового мікрорайону. Тому в будівлі храму домінують прості конструктивні форми та модулі, ритмічні вертикальні членування, які надають силуету споруди стремління вверх. При цьому, завдяки вдало знайденим пропорціям архітектурних складових та багатій ритміці, храмова споруда не виглядає надто простою і водночас гарно вписується в довколишнє середовище. 
Споруда храму центрична в плані з центральною апсидою та двома боковими приділами, вміщеними у рукавах рівнораменного хреста. Загальний план храму наближений до трифолію. На перетині рукавів умовного хреста піднімається центральний купол, над приділами на раменах хреста та над апсидою - бокові. 
Інтер’єр церкви поділяється на дуже простору центральну частину, до якої примикають стрімкі циліндричні об’єми святилища і бічних притворів. Вгорі центральна частина храму переходить через горизонтальну площину стелі, збагачену вісьмома відносно невеличкими склепіннями, у масивний циліндричний барабан куполу. Стіни та барабани куполів мають доволі густе членування вертикальними нішами та розміщеними в них видовженими прорізами вікон. 
В інтер’єрі церкви відсутні арки, конхоп одібні чи коробові склепіння, традиційні для храмової архітектури паруси. Все це надає храму нетипового, сучасного вигляду, але разом з тим утруднює задачу художників, які не могли послуговуватись традиційними композиційними прийомами в настінному розписі, а розробляли нові, відповідні до архітектури рішення. Крім цього, іконографічна програма стінопису мала би бути доповнена сюжетами на тему вітчизняної церковної історії, що прославляли б діяльність святих патронів храму, їх попередників і послідовників у християнізації українських земель. 
Художнє оздоблення храму було доручено групі художників сакрального малярства під загальним керівництвом народного художника України, засновника кафедри сакрального мистецтва у ЛНАМ, професора Романа Василика. Концептуальний проект та іконографічну програму стінопису розробив викладач цієї кафедри, учасник іконописного гурту «Фавор» Кость Маркович. Авторами живописних зображень, крім нього, були інші учасники гурту: Роман Кислий, Ростислав Студницький, Андрій Винничок, Ігор Пиріг, Андрій Урбанович та Олексій Чередніченко. Декоративно – орнаментальне оздоблення виконували Ігор Теплий, Володимир Петришин та Петро Маркович. 
Проект головного іконостасу та перегород до бічних приділів розробили Роман Василик та Василь Кордюк. Ікони намалював Р. Василик, а В. Кордюк керував процесом виконання і монтажу конструкцій та різьби іконостасу. 
Настінний розпис храму виконувався протягом 2002 – 2010 років. Головний іконостас був встановлений у 2003 році а перегороди бічних притворів – у 2004 – 2006 роках. 

Центральний купол

В основі розпису центрального куполу ліг сюжет Вознесіння Господнього, - величного дійства, що поєднує Небо і Землю і символізує Небесну опіку над людством: («Я з вами віднині аж до кінця віку» Мт 28, 20). Композиція, що представлена в позачасовому вимірі, охоплює весь підкупольний простір: півфігура Христа – на східній стороні склепіння, ангели, що підтримують райдугу – між вікнами верхнього ярусу барабану, постаті Богородиці з архангелами та дванадцяти апостолів – в нижньому ярусі. Світлове вікно в зеніті склепіння, з якого видніється Всевидяче око Бога Отця, є оточене радіальним ритмом золотистих променів. Вони надають композиції урочистості і підкреслюють архітектоніку членувань куполу, перекликаючись з вікнами в барабані. Постаті нижнього ярусу розставлені в іншому ритмічному зіставленні, - вони зображені не осібно, а групами. Центральну групу складають фігури архангелів та Богородиці з жестом адорації, яка символізує собою земну Церкву в її молитві до Господа. На протилежній стороні барабану поміщено символічне зображення Небесного Єрусалиму, а вище, на тій же осі, навпроти Христа – Вседержителя – зображення Престолу, уготованого для другого пришестя Христа. Ці дві композиції доповнюють «небесну» тематику центрального купола. Завершує поліхромію підкупольного простору горизонтальний фриз з написом тропаря Вознесіння, який дає глибоке богословське трактування цього празника. 
Обруч центрального купола підтримують чотири високі колони, на внутрішніх сторонах яких зображено євангелістів з їхніми символами. Оскільки колони доволі вузькі, то постаті святих зображено фронтально в повен ріст, ніби ілюструючи вислів, що вони є стовпами Євангелія. 
На стелі навколо центрального куполу, між півсферичними склепіннями, в яких поміщено освітлювальні павуки, зображено вісім новозавітних сюжетів. Вони в історичному порядку відтворюють основні події емісійної діяльності Христа, його відкупної жертви, заснування і утвердження Апостольської Церкви. На центральній осі між святилищем і куполом розміщено сцену Розп’яття – кульмінаційний момент циклу, зліва від неї – Преображення на горі Фавор, В’їзд Господній в Єрусалим, Тайна Вечеря, справа – Зішестя в Ад, Воскресіння Христове (Мироносиці біля гробу Господнього) та Зіслання Святого Духа. Замикає цикл розміщення навпроти Розп’яття сцена Воздвиження Чесного Хреста. Узагальнені за своїм силуетом композиції чергується зі сферами склепінь які оздоблені декоративним мотивом золотих променів та стилізованим зображенням ангельських сил. 

Святилище

Програма розписів святилища традиційно пов’язується з літургією, яка є урочистою оправою для здійснення найбільшого Таїнства Христової Церкви – Святою Євхаристією. Тому головною сценою апсиди є розміщена в середньому ярусі святилища монументальна композиція «Причастя апостолів». Акцентом цієї композиції, як, зрештою, і всієї церкви, є велична постать Спасителя в червоному одязі, що символізує як його Божественну природу, так і пролиту ним кров на хресті. Розведені руки Христа ніби пригортають до себе апостолів, що двома групами підходять до нього, а через них, відповідно, - і всіх людей. Над Спасителем зображено ківорій, з-за якого виглядають серафими. Обабіч ківорію – євхаристійний текст у двох частинах.

Важливими і не менш символічними є інші настінні зображення святилища, але на відміну від сцени Євхаристії, вони не повністю проглядаються з інтер’єру центральної частини храму. В куполі святилища, в оточенні небесних сил, розміщено сюжет Старозавітної Трійці, – пів-фігури трьох ангелів за Святою Трапезою. Чаша на їхньому столі вказує на предвічний Божий задум про спасіння людства через відкупну жертву його Сина, особу якого символізує фігура центрального ангела. Ще конкретніше розкриває цю ідею зображення Агнця з хрестом у славі, що розміщене на протилежній стороні склепіння.

В нижньому ярусі святилища в нішах розміщено 11 фігур святителів та Отців церкви. В центрі ряду зображені автори Святої Літургії Іоан Злотоуст, Василій Великий та Григорій Богослов. Обабіч них – Іоан Дамаскин, захисник іконошанування, Андрій Критський, Миколай Чудотворець, Атанасій Александрійський, поборник аріанської єресі, Григорій Ніський, Климент папа римський, Антоній Великий, засновник монашого життя та Теодор Студит, поборник іконоборчої єресі. Постаті святителів фронтальні та витягнуті в пропорціях, що зумовлено формою ніш.

Окремі святі мають особливе значення для української церкви. Так, папа Климент біля 100 р.н.е. проповідував на українських землях і був похований в Херсонесі, а згодом, у X ст., при його мощах був охрещений князь Володимир. 

Бічні престоли

Бічні приділи храму, що архітектурно близькі до святилища, присвячені відповідно Богородиці (лівий) та св. Володимиру і Ользі (правий). 
Головною темою Богородичного приділу є подія, яка Її найбільше прославила, - прихід на Землю через Неї Спасителя. Сцена Різдва Христового тут композиційно об’єднана з дотичними до неї сюжетами «Зустріч Марії з Єлизаветою» та «Втеча в Єгипет» в одне панно, яке горизонтальним кільцем охоплює центральний ярус. Цілість цієї композиції можна охопити поглядом лише з інтер’єру самого приділу, але центр її, – напівлежача фігура Богородиці біля ясел з Немовлям, що освітлюють божественним світлом печеру, – чудово проглядається із середини храму. 
Низом усю композицію опоясує поміщений між двома карнизами фриз з текстом богородичної молитви «Достойно є». 
Верхня частина приділу містить розгорнуту на склепіння куполу та стіни барабану іконографічну композицію, яку можна назвати «Похвала Богородиці» або «Воплочення». 
На центральній осі склепіння – велична пів-фігура Богоматері з піднятими в молитві руками та медальйоном на лоні із зображенням Христа-Емануїла. Обабіч Богородиці звернені в покорі пів-фігури архангелів Михаїла і Гавриїла в лоратних шатах, а на протилежній стороні склепіння – зображення Неспалимої Купини, символу Непорочної Діви. Нижче, між вікнами, - постаті дванадцяти пророків із атрибутами – символами та розгорнутими сувоями своїх пророцтв, що передбачали прихід Месії. 
Під молитвою, в нижньому ярусі приділу, у простінках межи вікнами розміщено зображення шести великих церковних празників із числа дванадесятих. П’ять суто богородичних сюжетів, – Різдво Богородиці, Введення в храм, Благовіщення, Успіння і Покров, – доповнено близьким до загальної тематики приділу сюжетом Стрітення Господнього. Видовжені по вертикалі пропорції цих композицій, зумовлені вузькими простінками, гарно співвідносяться з горизонтальним пасмом сцени Різдва Христового і напису. Поліхромію богородичного приділу доповнює ряд ікон, що прикрашають стіни циліндричної апсиди під композиціями празників. Ці ікони (пензля Романа Василика) є копіями чудотворних ікон Богородиці, особливо шанованих в Україні: Володимирської, Холмської, Домініканської (Паладіум Данила Галицького), Белзької (Ченстоховської), Почаївської і Зарваницької. 
Розміщення розписів у протилежному до Богородичного приділі є аналогічним, але тематика їх цілком інша, - вона відповідає посвяті цього приділу хрестителям України, Свв. Рівноапостольним Володимиру і Ользі. Їхні постаті є ідейним і композиційним центром горизонтального поясу, який об’єднує в одне панно декілька сюжетів: Хрещення Св. Володимира в Корсуні, Повалення ідолів та Хрещення руського люду в Дніпрі. Ця барвиста композиція, що розкриває панораму подій доби Володимира Великого, задає урочисто-патріотичний тон усій поліхромії приділу. 
В склепінні куполу розміщена євангельська сцена, яка символічно пов’язується із темою Хрещення Руси-України, – це Богоявлення або Хрещення Господнє в Йордані. Композиція представлена в пів фігурному вирішенні, як і всі зображення в куполах цього храму. Це дало можливість ще масштабніше розкрити ідею об’явлення істинного Бога на Землі у повноті Святої Тройці: із світлового вікна в зеніті куполу видніється благословляюча рука Бога Отця, а на стоячого в Йорданських водах Христа сходить Дух Святий у вигляді голуба. 

Правдива віра в істинного Бога розповсюдилася через Христа, апостолів та їх послідовників по всьому світу і утвердилася на нашій землі. Постаті вибраних святих, місіонерів християнства після апостольської доби зображені під склепінням в барабані куполу. Це апостоли з числа 70-ти: першомученик Стефан, Варнава, учні ап.. Павла Тит і Тимофій, архідиякон Пилип, священномученики Ігнатій Богоносець, Іриней Ліонський, Полікарп Смирнський, святитель Григорій і рівноапостольна Ніна (просвітителі Вірменії та Грузії), а також рівноапостольні імператори Костянтин і Олена.

В розписі Володимирського приділу через зображення освячених хвиль Йордану і Дніпра звучить також тема святої води – символу духовного очищення. Під текстовим фризом, що низом опоясує і змістовно доповнює панораму Хрещення Руси-України, розміщено шість композицій на тему вітчизняної церковної історії. Вони ілюструють кілька етапів християнізації наших земель та зображають знакові постаті для утвердження Христової віри у княжу добу. Це сцени: Проповідь ап. Андрія Первозванного на Київських горах; Перші благовірні князі-християни; Місія рівноапостольних Кирила і Методія; Святі Києво-Печерської лаври; Перші руські мученики за Христову віру; Видатні Київські митрополити.

В найнижчому регістрі розміщено, подібно до Богородичного приділу, ряд ікон, присвячених святим нашої землі різних часів, зокрема, блаженних Новомучеників УГКЦ ХХ ст., нещодавно беатифікованих.

Стіни центральної частини храму

Стіни центральної частини храму через густе членування нішами вікон не залишають багато простору для фігуративних композицій. Виділяються лише чотири середніх простінки на кожній стороні ромба, більша ширина яких зумовлена отворами бічних дверей. У цих простінках розміщені чотири сюжети, що зображають чудеса, здійснені Христом під час його перебування на Землі: Чудо в Кані Галилейській; Помноження хлібів; Воскресіння Лазаря; Уздоровлення хворих.

Видовжені по вертикалі пропорції цих композицій зумовлюють їх нетипове іконографічне трактування, що підсилює емоційну дію цих сюжетів на присутніх у храмі. На вужчих простінках між вікнами у два яруси зображено постаті та погруддя багатьох святих. З лівого від святилища боку представлені великомучениці, мучениці та преподобні монахині, справа – великомученики, святі воїни та преподобні отці. Крім цього, на тильних сторонах колон зображені ще чотири святителі, над ними – пустельники та стовпники, а на хорах – піснеспівці у медальйонах.

Зображення святих розміщені не надто високо, тож їхні образи та імена добре проглядаються в інтер’єрі. При виконанні розписів таких великих об’єктів, на значній висоті та ввігнутих поверхнях обов’язковим є врахування масштабу та пропорцій фігур і відстань до них глядача.

Крім цього, важливе значення має принцип ієрархічності зображення, тобто дотримання ієрархії чинів святих. Тому домінуючим, як за значенням так і за масштабом зображення в храмі є образ Христа-Пантократора у центральному куполі. Масштабно виділеними є також всі пів-фігури у склепіннях бічних куполів. Дещо меншими, але теж величними є постаті Богородиці та апостолів в барабані купола, Христа у сцені Причастя апостолів, св. Володимира і Ольги у правому приділі та Богородиці біля ясел у сцені Різдва. Решту зображень виконані уже в значно меншому масштабі. 

Світло

Важливу роль у храмі відіграє світло. Через систему вікон і внутрішніх джерел освітлення створюється враження містичності і водночас величності храмового дійства. Важливим у поліхромії храму є використання художниками сусального золота. Благородний мінливий блиск його поверхонь сприймається як Божественне світло, як знак одкровення і просвічення. Все це має значення при виборі тонів та інтенсивності колориту храмових зображень.

Колорит розписів в основному побудований на наближених тонах. Акцентами кольору, переважно червоного, виділені головні фігури у композиціях. Темні орнаментальні смуги обрамляють і логічно підкреслюють архітектурні форми, відділяють окремі яруси композиції. Стилістика орнаментів, що побудовані на зіставленні в основному простих геометричних форм, покликана доповнити архітектоніку членувань інтер’єру. Важливу роль в орнаментально-декоративному оздобленні відіграють текстові смуги, які не тільки ритмічно організовують простір, а й несуть глибоке змістове навантаження. 

Іконостас

Органічним елементом оформлення простору храму є іконостас. Півкругла форма іконостасу підкреслює форми апсиди та куполів, а його порівняно невисокий розмір, ажурна різьба і простір між ярусами дають можливість споглядати розписи святилища. Програма іконостасу, визначального атрибуту храму східного обряду, сформувалася у середньовічному періоді, хоча вівтарні перегороди відомі у Візантії ще з доіконоборського часу. Український іконостас мав свої особливі характеристики щодо структури та кількості образів, які мінялися упродовж століть. Однак, незмінними залишається наявність основних зображень - намісного ряду та Деісусу, ікони яких втілюють концепцію іконостасу. Програма іконостасу підкреслювала зміст внутрішнього стінопису храму. В українських храмах княжого періоду, які мали розвинену систему зображень на стінах, споруджувалися невисокі передвівтарні перегорожі.

У церкві Володимира та Ольги послідовність ярусів в іконостасі є традиційною: намісний, празниковий, апостольський. Намісний ярус складають ростові ікони Богородиці Одигітрії, Христа Пантократора, св. Миколая, а також храмова ікона святих Володимира та Ольги, яких благословляє зображений у сегменті неба Христос.

Цей композиційний прийом підкреслює Боже благословення і особливе покровительство небесного Творця зображуваним святим.

Другий ярус іконостасу, розміщений аркою над Царськими вратами, складає празниковий цикл з дванадцятьма церковними святами в історичній послідовності. У центрі цього ярусу – ікона Тайної вечері, вирішена на відміну від розпису апсиди, в історичній редакції – Христос з учнями за трапезним столом.

Верхній ярус-арку іконостасу складає Деісіс з апостолами, які парами змальовані у круглих медальйонах. У центрі ярусу - ікона Христа Великого Архиєрея в оточенні сил небесних, Богородиці та Івана Предтечі, які розміщені традиційно праворуч і ліворуч від престолу. Такий варіант Деісусу, коли фігури ангелів вміщуються за престолом, а Христос зображується в архиєрейських облаченнях, що символізує його слова «Я архиєрей по віку за чином Мелхиседека» в українському малярстві відомий з барокового періоду.

Новизною є вміщення в Деісусі святих Володимира та Ольги, які поруч з Богородицею та Предтечею предстають перед Христом як рівноапостольні. Над цим ярусом у колі вміщена ікона Богородиці Втілення, яка в українських іконостасах з XVII ст. була у центрі пророчого ряду, а ще раніше у розписах середньовічних східних храмів у консі апсиди. Таким чином, іконостас і розписи святилища церкви Володимира та Ольги доповнють одне одного і складають повну традиційну для українських храмів іконографічну програму таких зображень. Філігранний, ажурний декор іконостасу церкви св. Володимира та Ольги має ефект просторовості та повітряності.

Природній колір дерева основи конструкції гармонійно поєднується із золоченим різьбленим орнаментом. Орнаментальні мотиви наділені символічним значенням, зокрема, виноградна лоза, традиційний мотив різьби українських іконостасів, є символом Жертви та Євхаристії.

Ікони одноярусного іконостасу Богородичного приділу за змістом доповнюють іконографічну програму поліхромії цієї частини храму, тобто акцентують богородичну тему. Намісні ікони доповнюються півфігурами предстоячих: Спас на троні з Богородицею та Іваном Предтечею (Деісіс) та Богородиця на троні з архангелами, які підтримують над її головою корону. На царських дверях в тринадцяти іконках розкритий родовід Богородиці з роду Давида. На дияконських дверях зображені першосвященники Арон і Мелхіседек, як праобраз Спасителя.

Іконостас Володимирського приділу у своїй іконографічній програмі розвиває тему історії християнства в Україні. На місці ікони Спасителя є ікона Новозавітньої Трійці «Вітцівство», яка перегукується із зображенням об’явленої Святої Трійці у сцені Хрещення Ісуса в Йордані в куполі приділу. Цю ікону теж доповнено півфігурами молитовно предстоячих св. Володимира і Ольги. Друга намісна ікона за змістом нагадує нашу святиню – ікону Печерської Богородиці з предстоячими преп.Антонієм і Теодосієм, засновниками чернечого життя в Україні.


Церква св. Володимира та Ольги у Львові – це храм, який справедливо посяде належне місце в новітній історії українського сакрального мистецтва. Припускаємо, що іконопис церкви стане прикладом для творчого наслідування і, сподіваємося, матиме вплив на подальший розвиток церковного мистецтва.